вівторок, 7 січня 2014 р.

СОЦІОКУЛЬТУРНІ СПЕКТРИ НОВИХ МЕДІА

Мар’ян Житарюк,
доктор наук із соціальних комунікацій,
професор кафедри зарубіжної преси та інформації
Львівського національного університету імені Івана Франка


Журналістика (або ЗМІ) насамперед складне суспільне явище, комплекс функцій і принципів, а не тільки посередник, віддзеркалювач, інструмент чи засіб. Вимоги до системи ЗМІ близькі до вимог системи ЗМК, описаних у колективній праці „Функціонування ЗМК як політичний процес” [Чічановський А., Шкляр В., Стариш О. Функціонування ЗМК як політичний процес // Публіцистика і політика. – Вип. 1(4). – К.: Грамота, 2007. – С.7-31]: а) оптимізація елементної бази (технологічні, економічні, редакційні, аудиторні сегменти, які взаємодіють як між собою, так і навколишнім середовищем; б) функціональна здатність забезпечити інформаційні потреби суспільства; в) синхронізація складових політичної системи (держава, партії, громадські організації, суспільні протиріччя, співпраця, субординація і координація, стани консенсусу і протиріч, консонансу і дисонансу, балансу і дисбалансу, політична культура і традиції, ідеологія і релігія).
Журналістика спроможна формувати громадську думку. Образно кажучи, вона – ніби система кровообігу в політичному (суспільному) організмі, з’єднана і задіяна каналами комунікації (ЗМК). „Каталізаторами її діяльності стає залежність від середовища” існування [Чічановський, Шкляр, Стариш: 9-10]. Головна проблема – проблема відповідальності преси [Сиберт Ф., Шрамм У., Питресон Т. Четыре теории прессы. – М.: Вагриус, 1998: 15-16], адже відображаючи систему соціального контролю, регулюючи взаємини в суспільстві (конкретне – загальне, тобто «людина – суспільство»), журналістика зачіпає різноманітні аспекти життєдіяльності – соціокультурну, політичну гармонізацію.
„Медіатизація політики – політизація ЗМІ” – позиційна пара „політології журналістики” [Чічановський, Шкляр, Стариш], покликаної вивчати, аналізувати характер функціонування ЗМК як політичного процесу. Основна функція системи ЗМІ як підсистеми ЗМК у плюралістичному суспільстві – налагодження, підтримка взаємозв’язку між суспільством і владою, що складається з двох модельних пар: „преса – влада”, „преса – суспільство” і становить тріаду „суспільство – преса – влада” (усвідомлення важливості власної суспільної ролі, функціонально орієнтована на зрівноваження інтересів, важелів впливу, контролює дотримання правил і принципів). У тоталітарному чи авторитарному суспільстві послідовність елементів системи інша: „влада – преса – суспільство” (ілюзія центричності в умовах домінування пропагандистської функції).
Модель „преса – влада – суспільство” відповідає медіатизації політичної системи, коли ЗМІ контролюють усіх інших, втручаються в політичну сферу, намагаючись її контролювати. За таких умов має місце рольовий дисбаланс, що веде, по-перше, до тоталітаризму слова, по-друге, безвідповідальності слова, по-третє, загострення суспільних протиріч. Медіатизація може бути спровокована як відсутністю професійної культури, нехтуванням морально-етичних принципів, так і відповіддю на політизацію ЗМІ (комплекс несанкціонованих втручань політики в діяльність ЗМІ). В обох випадках медіатизація є ознакою захворюваності політичної системи і порушенням системи суспільних балансів. Майданна медіатизація, стимульована численними протестами в Україні наприкінці 2013 р.,  є результатом спершу зневаги до ідейної позиції студентства, а згодом і нехтування соціально-політичних протестів, що зародились унаслідок розправи.
Події масового характеру стимулюють медійний і культурний вибухи, розширюють спектр нових медіа (інтернет, соціальні мережі, пряма відеотрансляція, фото, коментарі, репліки тощо) і їхні можливості, незалежно від того, як це класифікує законодавець – як вид ЗМІ чи як електронне хуліганство. Штучне зведення ЗМК до меж ЗМІ в умовах «технічної медіакультури» [Федоров А.В. Словарь терминов по медиаобразованию, медиапедагогике, медиаграмотности, медиакомпетентности. Таганрог: Изд-во Таганрог. гос. пед. ин-та, 2010. 64 c.] порушує процес синтезу та інтеграції попередніх знакових систем з естетикою кадру та призводить до спотворення реальності. У сфері науки також накопичуються і не розв’язуються проблеми класифікації та систематизації: за видами, типологією, географією, аудиторією, профілем, періодичністю, формами власності, спрямованості тощо. Багато вчених формально тлумачать нові медіа, посилаючись на закони, не помічаючи ні глобальної інтернетизації (електронні версії) традиційних ЗМІ, ні розвитку інтернету як альтернативного виду ЗМК [Житарюк М.Г. Соціокультурна модель журналістики: традиції і новаторство. – Львів, 2008. – С. 57-58. http://ztmmi.ucoz.ru/_ld/0/33_monograf_a5_cd.pdf].
Даючи визначення медіакультури, Н.Б.Кирилова ніби оминає «гострі» кути. Вона слушно зауважує, що медіакультура – це особливий тип культури інформаційного суспільства, який є сукупністю інформаційно-комунікативних засобів, друкованої та екранної культур, матеріальних та інтелектуальних цінностей, вироблених людством у процесі культурно-історичного розвитку, що сприяють формуванню суспільної свідомості та соціалізації особистості... [Кириллова Н.Б. От медиакультуры к медиалогии // Культурологический журнал: электронное периодическое рецензируемое научное издание. – 2011. – 31 нояб. // http://www.cr-journal.ru/rus/journals/98.html&j_id=8; http://www.advertopedia.ru/index/show-article?id=116].
Нові медіа активно функціонують і виконують свої функції, які дещо доповнюють традиційні журналістські, наприклад: освітня, мобілізаційна, адресно-орієнтована. Завдяки технічній доступності (комп’ютери, планшети, смартфони ) можливості цих медіа практично необмежені: гіпертекстуальність, соціальні мережі, прямі відеотрансляції, блоги, сайти та «живі» журнали, електронна пошта, скайп, мультимедійні бібліотеки, архіви, банки даних, реклама, інтернет-банкінг, інтернет-магазини, розваги тощо.
Написане у приватному блозі, на «Фейсбуці» чи у «Твіттері» миттю стає надбанням величезної аудиторії. Зручність і швидкість доставки повідомлень, високий ступінь дублювання, масовість, мобільність дозволяють кожному любителю реалізуватись як кореспондент і не позбавляють таких можливостей професійних журналістів, політологів, соціологів, філософів, істориків… У цьому контексті прискорюється трансформація мовних символів і знаків. Оперативність роботи інформаційних сайтів призводить до зменшення лексичного запасу, в коментарях нерідко опубліковані лайливі вислови, короткі тексти та неметафоричні вислови спрощують сприйняття. Водночас нові медіа практично необмежені у використанні фото та відео, тому активніше за традиційні ЗМІ використовують жанр фоторепортажу.
Поєднуючи у собі всі три види традиційних ЗМІ (пресу, радіо і телебачення), нові медіа творять сучасний культурний феномен на основі діалогічності між адресантом і адресатом з подальшою заміною ролей.

Січень 2014 р.

Немає коментарів:

Дописати коментар