Мар’ян Житарюк,
доктор наук із соціальних
комунікацій,
професор кафедри зарубіжної
преси та інформації
Львівського національного
університету імені Івана Франка
Журналістика (або ЗМІ) –
насамперед складне суспільне явище, комплекс функцій і принципів, а не тільки
посередник, віддзеркалювач, інструмент чи засіб. Вимоги до системи ЗМІ близькі
до вимог системи ЗМК, описаних у колективній праці „Функціонування ЗМК як
політичний процес” [Чічановський А., Шкляр В., Стариш О. Функціонування ЗМК
як політичний процес // Публіцистика і політика. – Вип. 1(4). – К.: Грамота,
2007. – С.7-31]: а) оптимізація елементної бази (технологічні, економічні, редакційні, аудиторні сегменти, які
взаємодіють як між собою, так і навколишнім середовищем; б) функціональна
здатність забезпечити інформаційні потреби суспільства; в) синхронізація
складових політичної системи (держава, партії, громадські організації,
суспільні протиріччя, співпраця, субординація і координація, стани консенсусу і
протиріч, консонансу і дисонансу, балансу і дисбалансу, політична культура і
традиції, ідеологія і релігія).
Журналістика спроможна формувати громадську думку. Образно кажучи, вона
– ніби система кровообігу в політичному (суспільному) організмі, з’єднана і
задіяна каналами комунікації (ЗМК). „Каталізаторами її діяльності стає
залежність від середовища” існування [Чічановський, Шкляр, Стариш: 9-10]. Головна проблема – проблема
відповідальності преси [Сиберт Ф., Шрамм У., Питресон Т. Четыре теории прессы. – М.: Вагриус, 1998:
15-16], адже відображаючи систему
соціального контролю, регулюючи взаємини в суспільстві (конкретне – загальне,
тобто «людина – суспільство»), журналістика зачіпає різноманітні аспекти
життєдіяльності – соціокультурну, політичну гармонізацію.
„Медіатизація політики – політизація ЗМІ” – позиційна пара „політології
журналістики” [Чічановський, Шкляр, Стариш], покликаної вивчати, аналізувати характер функціонування ЗМК як
політичного процесу. Основна функція системи ЗМІ як підсистеми ЗМК у
плюралістичному суспільстві – налагодження, підтримка взаємозв’язку між суспільством
і владою, що складається з двох модельних пар: „преса – влада”, „преса
– суспільство” і становить тріаду „суспільство – преса – влада” (усвідомлення
важливості власної суспільної ролі, функціонально орієнтована на зрівноваження
інтересів, важелів впливу, контролює дотримання правил і принципів). У
тоталітарному чи авторитарному суспільстві послідовність елементів системи
інша: „влада – преса – суспільство” (ілюзія центричності в умовах
домінування пропагандистської функції).
Модель „преса – влада – суспільство” відповідає медіатизації
політичної системи, коли ЗМІ контролюють усіх інших, втручаються в політичну
сферу, намагаючись її контролювати. За таких умов має місце рольовий дисбаланс,
що веде, по-перше, до тоталітаризму слова, по-друге, безвідповідальності слова,
по-третє, загострення суспільних протиріч. Медіатизація може бути спровокована
як відсутністю професійної культури, нехтуванням морально-етичних принципів,
так і відповіддю на політизацію ЗМІ (комплекс несанкціонованих втручань
політики в діяльність ЗМІ). В обох випадках медіатизація є ознакою
захворюваності політичної системи і порушенням системи суспільних балансів. Майданна
медіатизація, стимульована численними протестами в Україні наприкінці 2013 р., є результатом спершу зневаги до ідейної
позиції студентства, а згодом і нехтування соціально-політичних протестів, що
зародились унаслідок розправи.
Події масового характеру стимулюють медійний і культурний вибухи,
розширюють спектр нових медіа (інтернет, соціальні мережі, пряма відеотрансляція,
фото, коментарі, репліки тощо) і їхні можливості, незалежно від того, як це
класифікує законодавець – як вид ЗМІ чи як електронне хуліганство. Штучне
зведення ЗМК до меж ЗМІ в умовах «технічної медіакультури» [Федоров А.В. Словарь терминов по медиаобразованию, медиапедагогике,
медиаграмотности, медиакомпетентности. Таганрог: Изд-во Таганрог. гос. пед.
ин-та, 2010. 64 c.] порушує
процес синтезу та інтеграції попередніх знакових систем з естетикою кадру та
призводить до спотворення реальності. У сфері науки також накопичуються і не
розв’язуються проблеми класифікації та систематизації: за видами, типологією, географією,
аудиторією, профілем, періодичністю, формами власності, спрямованості тощо. Багато
вчених формально тлумачать нові медіа, посилаючись на закони, не помічаючи ні глобальної інтернетизації (електронні версії) традиційних ЗМІ, ні розвитку інтернету
як альтернативного виду ЗМК [Житарюк М.Г.
Соціокультурна модель журналістики: традиції і новаторство. – Львів, 2008. – С.
57-58. http://ztmmi.ucoz.ru/_ld/0/33_monograf_a5_cd.pdf].
Даючи визначення медіакультури, Н.Б.Кирилова ніби оминає «гострі» кути.
Вона слушно зауважує, що медіакультура – це особливий тип культури
інформаційного суспільства, який є сукупністю інформаційно-комунікативних
засобів, друкованої та екранної культур, матеріальних та інтелектуальних
цінностей, вироблених людством у процесі культурно-історичного розвитку, що
сприяють формуванню суспільної свідомості та соціалізації особистості... [Кириллова Н.Б. От медиакультуры к медиалогии // Культурологический
журнал: электронное периодическое рецензируемое научное издание. – 2011. – 31
нояб. // http://www.cr-journal.ru/rus/journals/98.html&j_id=8;
http://www.advertopedia.ru/index/show-article?id=116].
Нові медіа активно функціонують і виконують свої функції, які дещо
доповнюють традиційні журналістські, наприклад: освітня, мобілізаційна,
адресно-орієнтована. Завдяки технічній доступності (комп’ютери, планшети,
смартфони ) можливості цих медіа практично необмежені: гіпертекстуальність,
соціальні мережі, прямі відеотрансляції, блоги, сайти та «живі» журнали,
електронна пошта, скайп, мультимедійні бібліотеки, архіви, банки даних,
реклама, інтернет-банкінг, інтернет-магазини, розваги тощо.
Написане у приватному блозі, на «Фейсбуці» чи у «Твіттері» миттю стає надбанням
величезної аудиторії. Зручність і швидкість доставки повідомлень, високий
ступінь дублювання, масовість, мобільність дозволяють кожному любителю реалізуватись
як кореспондент і не позбавляють таких можливостей професійних журналістів,
політологів, соціологів, філософів, істориків… У цьому контексті прискорюється
трансформація мовних символів і знаків. Оперативність роботи інформаційних
сайтів призводить до зменшення лексичного запасу, в коментарях нерідко
опубліковані лайливі вислови, короткі тексти та неметафоричні вислови спрощують
сприйняття. Водночас нові медіа практично необмежені у використанні фото та
відео, тому активніше за традиційні ЗМІ використовують жанр фоторепортажу.
Поєднуючи у собі всі три види традиційних ЗМІ (пресу, радіо і
телебачення), нові медіа творять сучасний культурний феномен на основі
діалогічності між адресантом і адресатом з подальшою заміною ролей.
Січень 2014 р.
Немає коментарів:
Дописати коментар